Звернення делегатів V-ої сесії Патріаршого Собору Української Греко-Католицької Церкви на тему“Богопосвячене життя в УГКЦ”
до богопосвячених осіб, монахів та монахинь, ченців та черниць,
членів мирянських інститутів,
духовенства і мирян УГКЦ
Ви –світло світу. Ви – сіль землі (Мт 5,13.14)
Всечесніші Отці, Дорогі Брати і Сестри!
Ми, делегати V-ої сесії Патріаршого Собору, присвяченої темі богопосвяченого життя, зібрались 31 серпня – 4 вересня 2011 р.Б. в місті Прудентополіс, на гостинній бразилійській землі, з’їхавшись з усіх кінців світу, з метоюзамислитись надприродою і післанництвом богопосвячених осіб.
Ми дякуємо Всевишньому за великий дар богопосвяченого життя, який Господь Бог впродовж віків надсилає нашій Церкві, та за світлі приклади численних подвижників чернечого життя, яких ніколи не бракувало в нашій Церкві.
Звертаємося найперше до богопосвячених осіб:
Ваше служіння- це особиста відповідь на Божий поклик. Ви це служіння здійснюєте в особливій спільноті молитви та сопричастя життя.Ваша ідентичність – наслідувати Ісуса Христа через євангельськіради: убожества, чистоти і послуху.
Ваше післанництво є спільне з цілою Христовою Церквою – слухати, проповідувати та навчати Божого Слова, вести життя особистої та спільнотної молитви, чинити діла милосердя і справедливости у світі, в якому ми живемо. Ваше пророче служіння здійснюєте, чи то катехизацією, євангелізацією і проповідництвом, чи то Вашим прикладом боговгодного життя. Ваше священиче служіння, яке випливає з Таїнства Святого Хрещення, Ви здійснюєте, молячись за себе і за других, віддаючи “самих себе, і один одного і все життя наше Христу Богові”, передусім довкола євхаристійного престолу. Ваше царське служіння проявляється у великому і в малому, коли лишень до Вас підійде людина – брат чи сестра – в потребі чи біді.
Ви повинні пам’ятати, що Ви не є самі, не є островом, не є самітньою квіткою в пустині. Ваше післанництво Ви здійснюєте в спільноті, яка мусить бути для Церкви і для світу місцем богоявлення, відзеркаленням любови Христових учнів, іконою сопричастя Триєдиного Бога. З ревністю ранньої апостольської Церкви, Ви покликані давати образ братньої любови, злагоди і миру (див. Діянь 4:32).
Звертаємось до священнослужителів у Христовому винограднику:
Проповідуйте про служіння Богові, майте відкриті очі на кожний Божий поклик та заохочуйте до богопосвяченого життя. У Вашій турботі про покликання в нашій Церкві, не забувайте, що вседобрий Господь дає нам те, що потрібне, коли б ми тільки цього в молитві ревно просили. Заохочуємо Вас шукати співпраці з богопосвяченими особами у Вашій душпастирській діяльності.
Звертаємось до добрих християнських батьків:
Пам’ятайте, що та дитина, яка виросла у Вашому домі,залишається в першу чергуБожою дитиною.На жалійте Богові того, що Йому належить, і не знеохочуйте тих, які проявляють першу іскру бажання служити Богові.
Вкінці, звертаємось до молоді:
Ти, Брате і Сестро, що чуєш таємний голос Божий, який кличе наслідувати Христа в чернечому житті, відкрий двері свого серця Христові. Не бійся на Божий поклик сказати: “Ось я, пошли Ти мене!” (Ісая 6,8).
Завершуючи V-ту сесію патріаршого Собору, ми, його учасники, зобов’язуємось в радості Христа нашого служити безкорисно та віддано там, де Господь нас посилає.
Від імені делегатів сесії Патріаршого Собору УГКЦ
на тему “Богопосвячене життя”
о. Тарсикій Залуцький, ЧСВВ
СекретарV-ої сесії Патріаршого Собору
на тему “Богопосвячене життя в УГКЦ”
Від 31 серпня до 4 вересня 2011 р. у місті Прудентополіс (Бразилія) проходить V сесія Патріаршого Собору. Згідно з чинним церковним законодавством, Собором є асамблея, яка збирається кожних п’ять років і на якій присутні увесь єпископат, представники від священиків, монахів, монахинь і мирян окремої Церкви. Вперше така асамблея Української Греко-Католицької Церкви відбувається поза межами України. Попередній Патріарший Собор УГКЦ був присвячений молоді у Церкві третього тисячоліття; цього ж разу темою зустрічі є богопосвячене життя, а її гаслом – слова євангелії від Святого Матея: „Ви – світло світу, Ви – сіль землі“ (Мт.5, 13-14). Метою V сесії Патріаршого Собору УГКЦ, згідно із словами блаженнішого Святослава Шевчука, є бажання поглянути та призадуматись над тим, яким є монаше життя в нашій Церкві, яким воно повинно бути та що сьогодні Церква очікує від богопосвячених осіб.
Вже кілька днів з різних куточків світу до бразилійського міста Прудентополіса, що є немовби маленькою Україною у Бразилії, з’їжджаються делегати, доповідачі та гості Собору.
Представники усіх єпархій та екзархатів УГКЦ на чолі зі своїми місцевими ієрархами, вищі настоятелі, делегати монаших спільнот, чернечих чинів та згромаджень і мирян, разом із вірними Прудентополіса, зокрема, дітьми, які навчаються у школах Отців Василіян та Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, 31 серпня о 16 год. місцевого часу зустріли Главу та Отця Української Греко-Католицької Церкви.
Зустріч блаженнішого Святослава відбулася перед парафіяльним храмом святого Йосафата, яким опікуються Отці Василіяни. Главу УГКЦ привітав представник місцевої парафіяльної спільноти та владика Володимир Ковбич, ЧСВВ, єпарх куритибський. Після чого усі увійшли до храму, щоб молитвою розпочати робочі засідання Собору, а далі процесійною ходою вирушили з храму Святого Йосафата до монастиря Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, де у колишній новіціятській каплиці відбулось офіційне відкриття V сесії Патріаршого Собору про богопосвячене життя.
Після молитви „Царю Небесний“, о. Тарсикій Залуцький ЧСВВ, Голова організаційного комітету Собору, привітав присутніх учасників та гостей Собору, після чого владика Богдан Дзюрах, ЧНІ, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, зачитав Декрет відкриття V сесії Патріаршого Собору. Далі до присутніх звернувся Глава нашої Церкви, блаженніший Святослав Шевчук (повний текст промови подано нижче). Подякувавши усім, хто прибув на Собор з різних куточків світу, Верховний Архиєпископ наголосив на тому, що ця асамблея є доброю нагодою обмінятися досвідом та поставити у центрі уваги усієї нашої Церкви покликання до богопосвяченого життя, а також подякувати усім тим отцям, монахам та монахиням, які впродовж століття невтомно трудилися для розбудови УГКЦ у Бразилії.
Далі зі словом привітання до присутніх звернувся владика Володимир Ковбич, ЧСВВ, єпарх куритибський, називаючи Собор „часом сприятливим, часом благодаті, часом спасіння“, а також чудовою нагодою для того, щоб краще пізнати бразилійський край та динаміку життя Української Греко-Католицької Церкви в ньому. Зі словами привітання звернувся також архиєпископ Куритиби Моасір Вітті. Були зачитані привітання Префекта Конґреґації Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя, архиєпископа Жоао Браз де Авіза, та Префекта Конґреґації для Східних Церков, кардинала Леонардо Сандрі.
На закінчення с. Йосафата Пасічна СНДМ, Секретар Секретаріату Собору, представила 122 зареєстрованих на цей день делегатів; також були обрані члени робочих комісій Патріаршого Собору.
Перший день робочих засідань V сесії Патріаршого Собору УГКЦ про богопосвячене життя у Церкві та для Церкви, що триває у Прудентополісі (Бразилія), розпочався спільною молитвою Утрені, яку відслужив о. Макарій Ленів ЧСВВ. Опісля о. Тарас Барщевський поділився роздумами над євангельським уривком про дві заповіді любові , що є найбільшими Божими заповідями. Для того щоб сповняти ці дві заповіді, наголосив о. Тарас, необхідно навчитися слухати, тобто не тільки чути і розуміти, але й виконувати те, що каже Господь. На його думку, саме із слухання народжується богопосвячене життя.
«Божий поклик» – тема першого дня робочих засідань Собору. У першій доповіді Преосв. Владика Венедикт Алексійчук, СУ, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії, розкрив тему: «Чому Господь кличе до богопосвяченого життя?» Архиєрей наголосив, що Божий поклик «завжди залишається таїнством», бо саме Бог вибирає і провадить людину, щоб та була Його іконою. А богопосвячені спільноти «є місцем, де Царство Боже актуалізується, і це є місце, де відбувається явління Бога».
У співдоповіді на тему «Традиційне чернече життя» ієромонах Леонід Тумовський, СУ, наголосив, що в Українській Греко-Католицькій Церкві, в силу добре знаних історичних обставин, відновлення традиційного монашого життя зосередилося в межах монастирів студійського уставу. Співдоповідач закликав спільноти богопосвяченого життя «правдиво оцінити своє духовне коріння у монашій традиції власної Церкви і всього християнського сходу, намагаючись, у властивий для них спосіб користати з цього важливого духовного спадку».
Диякон-василіянин Богдан Пятночко виголосив співдоповідь на тему «Монашество в історії і традиції УГКЦ». Він проаналізував післяунійний розвиток монашества нашої Церкви з його здобутками й недоліками та наголосив, що монашество було «одинокою силою, яка протистояла ліквідаційним процесам. У зв’язку з цим, перед монахами став цілий ряд завдань: зайняття провідних урядів, провід в освіті та організація душпастиртва. Виконуючи ці завдання, монахи ставили за пріоритет утвердження католицького духу на Русі. Василіяни, без сумніву почувалися відповідальними за існування і зростання Східної Католицької Церкви».
Післяобіднє засідання розпочала с. Наталія Мельник, СПР, доповіддю «Ідентичність богопосвячених осіб в УГКЦ». Вона підкреслила, що «глибоке єднання з Богом – наріжний камінь ідентичності богопосвячених осіб», пригадавши присутнім, що монах – це учень Христа, свідок Його присутності та людина свого часу. С. Наталія підсумувала, що церковні богослужіння є місцем виховання монашої ідентичності.
Далі присутні заслухали співдоповіді с. Дії Стасюк, ЧСВВ, о. Луіза Глинки, ЧМФ, п. Філомени Процик, КСІ, про різні чоловічі та жіночі монаші спільноти, чернечі чини та згромадження й спільноти богопосвячених мирян.
Кожній доповіді слідувало обговорення в групах, яким було запропоновано роздумати над чотирма запитаннями: Яка місія і завдання богопосвячених осіб в Церкві? Важливість історичних джерел Чину, Згромадження, Інституту для розвитку духовності та місії богопосвяченої спільноти? Як виражається ідентичність богопосвячених спільнот у сучасному вимірі життя Церкви? Як сьогодні жити харизмами богопосвячених спільнот у Церкві? На завершення пленарного засідання, голови робочих груп представили результати своїх напрацювань.
Перший робочий день V Сесії Патріаршого Собору УГКЦ завершився спільною молитвою у храмі св. Йосафата, при монастирі оо. Василіян. Після чого усі бажаючі мали змогу взяти участь у презентації катехизму нашої Церкви «Христос наша Пасха» у домі Інституту Катехиток Серця Ісусового. Слід пригадати, що 24 червня цього року новий Катехизм було представлено у Львові, 16 липня – у Мельбурні, Австралія, а 25 серпня – у Буенос Айресі, Аргентина.
На початку, зі словом привітання звернувся Преосвященний Володимир Ковбич ЧСВВ, єпарх Куритибської єпархії св. Івана Хрестителя, представивши членів Патріаршої Катехитичної Комісії, яка впродовж десятьох років працювала над створенням нового Катехизму УГКЦ. Владика повідомив, що єпархіяльна Катехитична Комісія, яку очолює о. Діонісій Горбуш ЧСВВ, працює над перекладом Катехизму на португальську мову.
Отець і Глава нашої Церкви, блаженніший Святослав, який від початку працював над творенням цього Катехизму, зазначив, що при його написанні найважливішими джерелами були твори святих Отців Церкви. Дана книга складається з трьох частин: “Віра Церкви”, “Молитва Церкви” та “Життя Церкви”. Під час презентації блаженніший представив третю частину Катехизму, координатором праці над якою він був.
Опісля до присутніх звернувся Преосвященний Владика Петро Стасюк, Голова Патріаршої Катехитичної Комісії, та наголосив, що в єпархіях слід створити структури, які б допомагали зрозуміти цей Катехизм. А о. Тарас Барщевський розповів, що над цією книгою працювало понад 200 осіб та поділився історією її творення і труднощами з цим пов’язаними.
На презентації була присутня с. Луїза Цюпа, СНДМ, яка походить з Бразилії, найактивніший учасник праці над новим Катехизмом УГКЦ, за що блаженніший Святослав назвав її “матір’ю” цього Катехизму.
На закінчення присутні мали можливість поставити запитання авторам нової книги та поділитись думками про кращий спосіб її вивчення.
Після презентації, досвідом катехитичної праці в Бразилії поділилася с. Євфрозинія Гурмус, СКСА, з міста Малет (Паран?), де було споруджено перший український храм у Бразилії на честь св. Архангела Михаїла. Вона висловила вдячність за створення нового Катехизму, який допоможе оновити та полегшити працю катехитів.
На презентацію прибули численні молоді катехити з довколишніх українських поселень (колоній), які висловили сподівання, що в короткому часі завершиться переклад Катехизму УГКЦ на португальську мову.
2 вересня 2011 р. делегати та гості V сесії Патріаршого Собору УГКЦ, що триває у місті Прудентополісі в Бразилії, роздумували над післанництвом богопосвячених осіб. Першу доповідь другого робочого дня Собору, про очікування Церкви від богопосвячених осіб у сучасному світі, підготовану блаженнішим Любомиром Гузаром, зачитав Верховний Архиєпископ УГКЦ, блаженніший Святослав Шевчук.
У своїй доповіді блаженніший Любомир зосередив увагу на двох запитаннях: що Церква очікує від богопосвячених осіб та хто є тими богопосвяченими особами в Церкві. Він проаналізував термін «богопосвячений», що в вужчому значенні стосується членів монастирів, чинів, згромаджень та інститутів богопосвячених мирян, а в своєму ширшому значенні він охоплює всіх дітей Церкви, життя яких, через Святу Тайну Хрищення, також стає життям посвяти.
«Для того щоб наша Церква могла жити, розвиватися та справді служити своєму народові, вона понад усе потребує осіб, які мають моральний авторитет. А такими в нашій церковній спільноті мають бути, власне, богопосвячені особи, як приклад та заохочення до справді християнського буття. Ми потребуємо побожних, мудрих, освічених, щедро обдарованих різними талантами, відважних, чеснотливих богопосвячених осіб, одне слово – ми потребуємо моральних авторитетів», – підкреслив блаженнішй Любомир, додавши, що «моральний авторитет – це не почесний титул, а результат дуже наполегливої, послідовної та сумлінної праці над собою».
Блаженніший Любомир Гузар також звернув увагу на питання зменшення кількості покликань. Він наголосив, що у деяких частинах нашої Церкви ця проблема є особливо гострою, бо «нам бракує живих прикладів богопосвяченого життя, які, неначе магніт, притягали б вірних до наших монастирів, чинів, згромаджень та інститутів». Наприкінці своєї доповіді він заохотив усіх богопосвячених осіб стати слугами Церкви, такими, яких вона потребує.
Пані Євгенія Осатчук, у своїй співдоповіді про очікування мирян від богопосвячених осіб, наголосила, що богопосвячені особи повинні бути «прикладом життя, людьми молитви, просвічені світлом Христової Євангелії», щоб могти заохочувати мирян до кращого життя.
До більш активної праці в сфері культури та освіти у своїй співдоповіді заохотив о. Борис Гудзяк, ректор УКУ, представивши вибрані дані про католицькі університети та роль монашества у їхньому творенні. А с. Лідія Савка, ЧСВВ, представила служіння богопосвячених осіб у шкільництві та його непростий сучасний стан.
Наприкінці першої половини дня відбулось обговорення висвітлених тем в робочих групах, яким було запропоновано роздумати над рядом запитань, які випливають з заслуханих доповідей.
В другій половині дня о. Маріо Маринюк, ЧСВВ, представив учасникам Собору досвід місійної праці богопосвячених осіб в Бразилії, наголошуючи на незамінній допомозі чернецтва східного обряду українським емігрантам у збереженні своєї релігійної, культурної та національної ідентичності. Він згадав про труднощі перших місіонерів на бразилійській землі, їхню відвагу та жертвенність, які випливали з любові до Бога та свого народу.
Першим співдоповідачем був Преосвященний Владика Даниїл Козлінський, аостольський адміністратор єпарїіх Покрова Пресв. Богородиці в Аргентині. Він у своєму слові вказав, що місія богопосвячених осіб – це йти на зустріч ближньому, працюючи для світу, щоб будувати Царство Боже через служіння, яке є знаком любові-милосердя. Наступна співдоповідь на тему «Соціальне служіння» була виголошена трьома співдоповідачами: п. Марією Магдалиною Лозою, с. Беатрисою Орібкою СКСА та с. Маврикією Гайович, СНДМ. Кожна з них представила різноманітний досвід соціального служіння УГКЦ в Бразилії.
Після доповідей робочі групи знову зібрались, щоб продискутувати запропоновані теми. Після чого, представники десятьох робочих груп представили собору свої думки та пропозиції стосовно ролі богопосвячених осіб в сферах культури та освіти, важливості досвіду місійної діяльності нашої Церкви та причин зменшення покликань до богопосвяченого стану.
Щоденна Божественна Літургія є центральним моментом соборових засідань. Вона видимо об’єднує довкола Євхаристійного Христа всіх учасників Патріаршого Собору, зібраних з різних континентів та держав.
3 вересня 2011 р. закінчилась праця V Сесії Патріаршого Собору УГКЦ, який проходив у бразилійському містечку Прудентопілісі. Темою третього робочого дня було «Виховання (формація) богопосвячених осіб».
Перший доповідач, о. Марко Морозович із США, наголосив на що джерелом літургійного та духовного виховання богоспосвячених осіб є церковне правило, бо саме через літургійну молитву ми глибше переживаємо особисту зустріч з Ісусом Христом. Відтак п. Павло Ногас, представник мирян від куритибської єпархії, у своїй співдоповіді проаналізував вплив середовища сім‘ї на виховання покликань до богопосвяченого стану. А про роль молодіжних організацій у плеканні покликань розповів Назар Дуда. Натомість про парафіяльні спільноти і їх вплив на плекання покликань до богопосвяченого життя розповіла с. Дженес Солюк, СНДМ.
Дообіднє засідання завершилось доповіддю блаженнішого Святослава Шевчука, який наголосив на ролі та місці інтелектуального виховання у житті богопосвячених осіб. Він вказав, що метою інтелектуального вишколу монашества є усвідомлення і щораз то глибше пізнання єдиного Бога в Трьох Особах. Блаженніший Святослав застановився також над питанням: «Який саме інтелектуальний вишкіл необхідний для монашої формації?» Він підкреслив, що «досвід монашого життя сходу показує, що саме чернечі спільноти були осередками освіти та культури, які довкола пошуку за божественною істиною гуртували як своїх власних співбратів та спів сестер, так і були відкритими для ширшого загалу». Глава нашої Церкви зазначив, що формація богопосвячених осіб має чотири основні виміри: людський, духовний, інтелектуальний та душпастирський. Інтелектуальна складова такого виховання повинна бути інтегрована з усіма іншими його вимірами. Це інтелектуальне виховання має мати душпастирський характер, тобто такий, що дає необхідні основи для успішного служіння богопосвяченої особи Церкві. Він наголосив, що основою програми такого вишколу богопосвячених осіб повинна стати східнохристиянська традиція нашої Церкви, вчення св. Отців, біблійні науки та літургічна спадщина Церков візантійської традиції.
Центральною подією того дня була Св. Літургія, яку очолив Високопреосвященніший Ігор Возняк, ЧНІ, архиєпископ Львівський. На літургій був присутній Блаженніший Святослав та Архиєпископ Лоренцо Балдіссері, папський нунцій в Бразилії. Як пізніше зазначив Глава нашої Церкви, вперше Патріарший Собор УГКЦ відвідав апостольський нунцій. Достойний гість звернувся до зібраних учасників Собору, після чого, блаженніший Святослав передав через апостольського нунція Святішому Отцеві Венедикту XVI лист учасників Собору та засвідчив єдність нашої помісної Церкви з Римським Архиєреєм.
Після обіду засідання продовжились доповіддю Високопреподобного о. Василія Ковбича, Протоархимандрита Василіянського Чину св. Йосафата на тему «Основна формація богопосвячених осіб». Опісля Преосвященний владика Діонісій Ляхович, ЧСВВ, апостольський візитатор для греко-католиків в Італії та Іспанії, розкрив тему постійної формації у богопосвяченому житті.
Після праці у групах учасники Собору прийняли резолюцію-звернення до синоду єпископі УГКЦ та звернулись листом до богопосвячених осіб нашої Церкви. А в заключному слові блаженніший Святослав подякував усім, хто приготовляв Собор та брав у ньому участь, і зазначив, що на Собор прибуло 32 єпископи, 24 єпархіальні священики, 28 мирян, 40 богопосвячених осіб та 50 гостей, що є виявом єдності Церкви, багатої різноманітними дарами.
Блаженніший Святослав високо оцінив працю монаших соборі попередніх років, плодом якої став заключний документ першої сесії собору монашества УГКЦ «Преображення у Господі» – «Ідентичність монашества в покликанні і служінні УГКЦ» з 2008 року. На завершення Глава нашої Церкви торжественно проголосив цей документ офіційним, тобто таким, що зобов’язує всіх членів УГКЦ та належить до її учительського уряду.
4 вересня 2011 р. відбулось урочисте закриття V сесії Патріаршого Собору УГКЦ, який від 31 серпня проходив у м. Прудентополісі в Бразилії. Блаженніший Святослав, Глава Української Греко-Католицької Церкви, очолив Божественну Літургію, на якій були присутні 32 єпископи нашої Церкви, численні священики, богопосвячені особи та велике число вірних з Прудентополіса й околиць.
Наприкінці Літургії, через прочитання декрету Глави УГКЦ, відбулось офіційне відкриття Синоду Єпископів. Після многолітствія блаженніший Святослав вручив подячні грамоти усім тим, хто доклав найбільше зусиль у підготовці та проведенні Патріаршого Собору.
В проповіді блаженніший Святослав наголосив на загальному покликанні усіх християн до святості та особливості покликання до богопосвяченого життя і заохотив молодих людей не боятися відповідати на Божий поклик.
Промова Блаженнішого Святослава на відкритті V сесії Патріаршого Собору у Прудентополісі, Бразилія, 31 серпня 2011 р. Б.
Високопреосвященні та преосвященні владики,
Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці,
Преподобні ченці та черниці,
Шановні делегати Собору та дорогі гості.
Слава Ісусу Христу!
Відкриваючи V Сесію Патріаршого Собору тут, у місті Прудентополісі (Бразилія), насамперед хочу всіх Вас щиро привітати та подякувати за те, що незважаючи на відстань та складності подорожей Ви потрудилися прибути на цю важливу подію нашого церковного буття.
1. Патріарший Собор Української Греко-Католицької Церкви є всецерковним тілом, яке об’єднує єпископат, духовенство, богопосвячених осіб та мирян всієї Церкви. Ця помісна Церква свого права, хоча і розпорошена по цілому світі, однак, живе як єдине ціле згідно свого патріаршого устрою та продовжує давню традицію соборування Київської Церкви.
Собор, який створює необхідний духовний простір для досвіду живого сопричастя представників УГКЦ від усіх єпархій з усього світу, відбуває свої сесійні зустрічі для того, щоб поставити в центрі уваги всієї Церкви ті чи інші завдання, які стосуються збереження її властивої природи та місії в різноманітних культурах сьогодення у різних країнах. Сесійні теми, які стосуються різних сторін життя Церкви, сприяють взаємному обміну ідей, досвіду та духовних дарів (пор. 1 Кор. 12: 4,28; Еф. 4,11). Таким чином Собором нас чинить саме Дух Святий, який є Духом церковного сопричастя та єдності. Беручи участь у Соборі ми насамперед хочемо почути Його голос, відкритися на Його діяння. Делегати Собору є голосом тих спільнот, які вповноважили їх на це завдання. Якщо добре будемо працювати в часі соборових засідань, слухати Голосу Божого та відповідально ставитися до своєї місії, то насамперед зможемо самі обновитися силою Того, Хто оновлює лице землі, а відтак оживити нашу Церкву у сповненні нею своєї місій.
Внаслідок такого соборування, просвічена силою та діянням Святого Духа, Церква зростає у самоусвідомленні свого власного післанництва, як також відкривається і до співпраці з іншими Церквами, як всередині, так і з-поза католицького сопричастя, через діалог міжцерковний і внутрішньо-церковний. Собор розглядає різні ділянки церковного служіння у світі, шукає найбільш ефективні способи проповідування Слова Божого сучасній людині та впровадження її у сопричастя життя Пресвятої Тройці. Таким соборовим діяння УГКЦ оживляється як істинне Тіло Христа Спасителя (пор. 1Кор, 12:27) та продовжує Таїнство Воплочення у лоні людства нового тисячоліття.
Патріярший Собор є важливим способом існування Патріаршої Церкви. Розвиваючись як Тіло Христове силою і діянням Святого Духа наша Церква зростає у своїй Патріяршій гідності – що має бути вінцем її зрілості як Східної Помісної Церкви. Таким чином збираючись на такі Собори ми будуємо Патріярхат нашої Церкви, вчимося всі разом брати відповідальність за нього та жити ним вже сьогодні.
2. Темою цієї сесії нашого Патріяршого Собору є покликання до богопосвяченого життя. Це покликання є безцінним Божим даром для всієї Церкви. Над його ідентичністю та викликами, які стоять перед богопосвяченими особами у сучасному світі, вже багато років застановлялися наші ченці і черниці на своїх конференціях та Соборах. Виносячи цю тему на розгляд Патріяршого Собору, ми хочемо поставити це покликання у центрі уваги цілої нашої Церкви, оскільки воно за свої змістом є закликом Божим до досконалого християнського життя. На переконання святого Василія Великого бути монахом означає бути досконалим християнином. Христова Церква ніколи не може перестати закликати і допомагати своїм вірним бути досконалими християнами, відповідаючи на Христовий наказ: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мат.5,48).
Ця сесія Собору є особливою нагодою для всіх нас висловити свою пошану, увагу та вдячність нашим монахам та монахиням, ченцям і черницям та богопосвяченим мирянам за їхнє служіння у нашій Церкві. Преподобні отці, брати і сестри! В цих днях ви маєте унікальну нагоду сказати вагоме слово про себе всій нашій Церкві, про те ким Ви є і як живете, поділитися Вашими думками, переживаннями потребами та прагненнями. Бо ми всі хочемо Вас краще пізнати, розуміти та підтримати. Монашество було, є і буде надзвичайною силою Христової Церкви і ми всі хочемо щоби ця сила зайняла своє відповідне місце у її лоні та сповнила своє завдання відповідно до Богом даного Вам покликання.
Для решти делегатів Собору: владик, священиків та мирян, ця сесія є важливим моментом для того, щоби висловити ваші сподівання та поставити необхідні завдання перед богопосвяченими особами, допомогти їм побачити себе наче «зі сторони» та щоразу ефективніше інтегрувати себе в місію і завдання всієї Церкви. Всі ми разом повинні шукати Божої волі щодо цього покликання, збагнути що всі ми як Церква є співвідповідальні за те, щоби цей дар особливої посвяти Богові могти сприйняти, його плекати та відкрити для служіння всій церковній спільноті.
3. Вважаю, що особливою нагодою і Божим благословенням для того, щоби наш Собор сповнив те завдання, яке перед ним ставить Церква, є той факт що ми зібрані тут, у Бразилії у місті Прудентополісі. Саме на прикладі цієї нашої єпархії ми може побачити, як Дух Святий при помочі жертвенної місійної праці богопосвячених осіб, розвинув тут нашу Церкву. Саме на цій родючій землі, обновилися традиційні форми богопосвяченого життя та зародилися нові, відповідно до потреб та обставин проповідування Слова Божого. Цей український скарб у Бразилії ще є досить маловідомим і відкриття його потенціалу може послужити нам сьогодні для кращого розуміння ролі і завдання, а навіть – пошуку нових форм богопосвяченого життя у Церкві і для Церкви. При цій нагоді хочу щиро привітати та висловити своє признання Сестрам Служебницям Пречистої Діви Марії, які цього року святкують столітній ювілей своєї невтомної та жертвенної праці у цій країні. Разом з тим, висловлюю признання і вдячність отцям і сестрам різних спільнот богопосвяченого життя, які збудували нашу Церкву в Латинській Америці та й до сьогодні є її опорою та запорукою її майбуття.
Всім учасникам та гостям цієї Сесії Патріяршого Собору бажаю глибокої молитви, здатності слухати Божого Голосу та голосу свого співбрата чи співсестри. Бажаю успішної праці, переживання присутності Святого Духа, Його миру та радості. «Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам» (Одкр.2,7).
+ Святослав
Резолюції V-ої сесії Патріаршого Собору УГКЦ на тему
„Богопосвячене життя”
Прудентополіс, Бразилія 31 серпня – 4 вересня 2011 р. Б.
Ми, делегати V-oї сесії Патріаршого Собору УГКЦ на тему „Богопосвячене життя” зібралися, щоб обговорити стан богопосвяченого життя у нашій Церкві та випрацювати певні напрямні щодо перспектив його розвитку.
У сесії Собору взяли участь делегати – єпископи, священики, богопосвячені особи та миряни – з України, Бразилії, Аргентини, Центральної та Західної Європи, США, Канади, Австралії та Парагваю та Казахстану.
На пленарних засіданнях і під час роботи в групах учасники Собору визнали богопосвячене життя у всій різноманітності його форм як безцінний дар Божий для нашої Церкви, який ми повинні шанувати та дбайливо плекати. На основі цього, відповідно до статуту Собору, пропонуємо:
А. Роздумуючи над ідентичністю богопосвяченого життя:
1. На всіх рівнях Церковного життя дбати про глибше усвідомлення суті покликання, завдання та ролі богопосвячених осіб у житті Церкви і народу, постійно переосмислювати суть такої посвяти, оновлювати духовне життя богопосвячених спільнот та плекати дальший розвиток богопосвяченого життя в УГКЦ. Просити Синод Єпископів УГКЦ випрацювати стратегію розвитку богопосвяченого життя УГКЦю
2. Для глибшого розуміння богопосвяченого життя та плекання пошани до нього розробити програму його кращого пізнання серед мирян (особливо молоді), семінаристів, священиків та катехитів.
3. Постійно пригадувати богопосвяченим особам, що їхнє покликання є особливим даром Божим та запросити їх до глибшого переосмислення власного життя з метою перетворення їх спільнот у вогнища правдивого християнського життя.
4. Стверджуємо, що богопосвячені особи мають моральний авторитет у Церкві, який базується на багатій спадщині їх попередників, тож нехай його цінують, бережуть та будуть у змозі примножити і передати майбутнім поколінням, пам’ятаючи про ту велику відповідальність, яку вони несуть за дар свого покликання.
5. Визнати, що наріжним каменем богопосвяченого життя є змагання до святості, яке звершується через покаяння та єднання з Богом, внутрішнє преображення, глибоке молитовне життя, аскезу та невтомну безперервну працю над собою. Тому заохочуємо спільноти богопосвяченого життя:
- плекати молитовне життя, яке випливає із постійного пошуку Бога та поєднує особисту і спільнотну молитву. В особливий спосіб заохочуємо осмислювати та відкривати красу і багатство літургійної спадщини нашої Церкви, її берегти та розвивати, черпаючи у ній поживу для щоденного життя, переживаючи її як зустріч з Богом.
- поглиблювати радикальне життя євангельськими радами: послухом, убожеством та чистотою.
- повертатися до духовних джерел богопосвяченого життя: глибокого євангельського життя, живої традиції Церкви та власної спільноти, духу засновників, зокрема їх довір’я до Бога, самовідданості, мужності, покори, посвяти та жертовності, в той же час вміти відчитувати знаки часу та давати відповідь на потреби та виклики світу.
Б. Роздумуючи над післанництвом богопосвячених осіб:
1. Головним завданням богопосвячених осіб є необхідність постійного свідчення сили віри та Божої присутності у світі. Для цього богопосвяченим особам необхідно мати мужність бути собою у всіх обставинах життя, постійно зрікатися принад цього світу, вказувати своїм життям, поставою, словом, поведінкою на сутність християнського життя, щоб монастирі і надалі були осередками духовної культури, а їх спільноти – прикладом братньої любові.
2. Визнаючи велетенський внесок богопосвячених осіб у різних ділянках апостольського служіння впродовж усієї історії нашої Церкви як в Україні, так і на поселеннях, пригадувати, що це служіння не є суттю, а лише виявом їх покликання і не повинно перешкоджати духовному розвитку богопосвяченої особи. Богопосвячені спільноти повинні мати відвагу відмовитися від певних видів апостоляту чи обійняти його нові форми.
3. Спонукати спільноти до розпізнання та розвитку талантів окремих богопосвячених осіб з відчутттям потреб місцевої Церкви, та заохочувати Церкву як структуру на чолі з місцевим ієрархом підтримувати ці зусилля враховуючи необхідність їх кординування на регіональному та всецерковному рівнях.
4. Усвідомлюючи зміни, що відбуваються у сучасному світі, такі як занедбання християнських цінностей, поширення безбожного світогляду, занедбання моралі, втрату родинних цінностей, заохочувати богопосвячених осіб до віднайдення нових форм свідчення, здатних проникати у серце сучасної людини, покладаючись у цьому з одного боку, на досвід великих подвижників місійного служіння минулого, а з іншого – на новітні напрацювання співбратів та співсестер сучасних богопосвячених спільнот. Богопосвяченим спільнотам плекати у своїх членах місійного духа, тобто прагнення і відчуття обов’язку проповідувати Євангеліє.
В. Роздумуючи над плеканням покликаннь до богопосвяченого життя
1. Визнаючи те, що покликання є тайною взаємин Бога і людини, Церква покликана скеровувати свої зусилля не тільки на те, щоб заохочувати молодих людей позитивно відгукнутися на поклик Божий, але і допомогти богопосвяченій особі глибоко і всесторонньо зростати у ньому. Спільноти богопосвяченого життя покликані дбати про належне виховання своїх членів, яке повинно обіймати особу у всіх вимірах її життя: загальнолюдському, духовному, інтелектуальному та пасторальному.
2. Враховуючи важливість християнського родинного виховання для розвитку нових покликань до богопосвяченого життя, Церква повинна плекати душпастирство подружжя та родини, душпастирство дітей та молоді.
3. Священики, богопосвячені особи та катехити хай не бояться пропонувати молодим людям шлях богопосвяченого життя, заохочувати до нього та підтримувати молоду людину у її виборі, вказувати на велику благодать вибору богопосвяченого життя, одночасно наголошуючи на усвідомленні великої відповідальності перед Богом за свій вибір.
4. Богопосвячені особи хай дбають про автентичність їхнього життя, памятаючи про те, що поверховість життя, брак молитви, надмір активності не дають можливості показати молодим людям красу богопосвяченого життя, а то й можуть стати згіршенням для молодої людини.
5. Заохочувати мирян співпрацювати з богопосвяченими особами, бути для них підпорою, брати участь у плеканні покликань до богопосвяченого життя та молитися за нові покликання. В особливий спосіб звертатися до батьків, щоб вони не боялися віддавати своїх дітей на служіння Богу та до молоді, щоб вона мала мужність прийняти Божий поклик.
6. Заносити безустанні молитви до Господа за дар покликань до богопосвяченого життя.
Пам’ятаючи про результати попередніх сесій Собору УГКЦ щиро просимо Синод Єпископів створити постійно діючий Секретаріат Собору, який займатиметься приготуванням наступних Сесій Собору УГКЦ та дбатиме про виконання рішень кожної сесії Собору.
Від імені делегатів V –ої сесії Патріаршого Собору УГКЦ на тему „Богопосвячене життя”
о. Тарсикій Залуцький, ЧСВВ
Секретар V –ої сесії Патріаршого Собору УГКЦ
на тему „Богопосвячене життя”
Джерело – Секретаріат V сесії Патріаршого Собору УГКЦ
24 липня 2011 р. Б. на теренах Кримського деканату Одесько-Кримського Екзархату УГКЦ відбулася непересічна подія: до м. Євпаторія на парафію Покрова Пресвятої Богородиці з нагоди вшанування ікони священомученика Петра Вергуна прибув Блаженніший Святослав (ШЕВЧУК), Верховний Архиєпископ Києво-Галицький, Отець і Глава УГКЦ.
У співслужінні з Владикою Йосифом (МІЛЯН), Єпископом-помічником Київської архиєпархії, а також із парохом євпаторійських греко-католицьких громад о. Богданом Костецьким, та деканом Кримського деканату о. Ігорем Гаврилівим, відбулась урочиста Божественна Літургія, на якій були присутні також священники та віряни з інших єпархій УГКЦ, котрі дякували Господеві за ласку разом молитися під кримським небом та просили Божого благословення на розвиток церкви на кримській землі.
Після закінчення Літургії відбулося освячення води й було уділено благословення всім присутнім вірянам.
В понеділок 13 червня 2011 року, на день Пресвятої Трійці, в районі пансіонату “Прибережний” (м. Ялта, АР Крим) відбулося освячення нещодавно збудованого храму на честь Пресвятої Трійці. Святу Архиєрейську Літургію та освячення храму здійснили Куріальний єпископ Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, та Владика Василь (Івасюк), Екзарх Одесько-Кримський, у співслужінні з парохом ялтинської громади, деканом Кримського деканату о. протопресвітером Ігором Гаврилівим, а також іншими священниками екзархату та священниками Римо-Католицької церкви з Ялти та Євпаторії.
На святкування знакової для кримських греко-католиків події у дворі невеликого храму, дещо схожого на зменшену копію Собору Святої Софії в Римі, окрім місцевих парафіян також зібралися численні гості – не лише з різних куточків України, а і з Білорусі, Польщі та Молдови. Урочиста Літургія супроводжувалася незабутньо колоритним співом учасників Галицького камерного хору “Євшан”, які спеціально прибули зі Львова до Ялти з нагоди освячення першої на території Криму греко-католицької святині. Невеликий за розмірами храм не міг вмістити всіх бажаючих бути присутніми на Службі Божій, проте люди, які перебували надворі, мали змогу чути трансляцію Літургії через гучномовець.
У своїй проповіді Владика Богдан закликав на другий день після П’ятидесятниці, яка вважається днем народження Церкви, вшанувати третю Божу особу – Духа Святого, задумавшися над тією роллю, яку Він відіграє в житті кожного, і віддати Йому шану й любов як Богові. Владика зауважив, що без Святого Духа, який є Душєю Церкви, не було би самої церкви: як не може людське тіло жити без душі, так і церква не може жити без Святого Духа. Наголосивши на тому, що кожне освячення і благословення є знаком передачі ласки від Святого Духа, Владика зауважив, що молитва людська є згідна з Божою волею щодо нас, над якою ми маємо задумуватись, і закликав молитися за прикладом Ісуса: “Нехай буде не моя воля, а Твоя” й не боятися голосу совісті, оскільки можливість бачити свій гріх є великою ласкою Божою і знаком присутності Бога в житті: якою тяжкою би не була фізична чи духовна хвороба людини – Бог, який є всемогутнім лікарем душ і тіл, уздоровить її. Та ж людина, яка не в змозі побачити свого гріха, не має Духа Святого. На закінчення Владика Богдан побажав усім присутнім, щоби Дух Святий проваджував, освячував та оберігав їх протягом життя.
Церкву Пресвятої Трійці було збудовано зусиллями родини Петра та Оксани Токач, котрі, перейнявшись проблемами ялтинських греко-католиків, використали приватну земельну ділянку для того, щоби власним коштом побудувати на ній храм у подарунок вірянам-землякам. Благородний та достойний найвищої похвали вчинок мецената не міг бути залишений непоміченим та невіддяченим: родина Токач отримала грамоту подяки з апостольським благословенням Папи Римського Бенедикта XVI та світлину Вселенського Архиєрея; під час оголошення тексту грамоти п. Петро не зміг стримати сліз подяки. Також родина меценатів була нагороджена подячною грамотою від Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, а від кир Богдана особисто – списком ікони св. Климента, Папи Римського.
Після окроплення вірян та гостей свяченою водою владики Богдан та Василь освятили храмовий дзвін на честь св. Климента й першими видобули з нього урочистий подзвін, після чого в ролі дзвонаря себе міг спробувати кожний бажаючий. Завершилась урочистість невеликою трапезою.
Поява на півдні Криму доки що єдиного греко-католицького храму в регіоні через 10 місяців по закладенні його підвалин стала приємною несподіванкою для багатьох вірян УГКЦ та інших конфесій, а також для людей доброї волі з огляду на умови функціонування дев’яти кримських греко-католицьких громад, яким місцева влада відмовляє в праві на зведення власного храму в силу тих чи інших причин. Служби Божі для кримських греко-католиків на разі відправляються або у храмах інших конфесій (Ялта, Керч), або в помешканнях священників (Сімферополь) чи спеціально пристосованих приміщеннях (Євпаторія, Севастополь).
На разі ялтинська громада Перенесення мощей святого Миколая Чудотворця майже 19 років – від початку своєї реєстрації й до сьогодні – у судовому порядку добивається виділення земельної ділянки для будівництва власної церкви. У травні 2005 року після позитивного рішення Ялтинської міськради з цього приводу екзарх Одесько-Кримський УГКЦ владика Василь (Івасюк) освятив землю під будівництво храму – надану ділянку на сейсмічно нестабільному ґрунті під опорною стіною. Проте вже за деякий час надія громади на довгоочікуване будівництво омріяної святині пригасла через низку судових позовів щодо леґітимності рішення Ялтинської міськради стосовно надання землі греко-католикам. Судові процеси з цього приводу було спровоковано через відкритий лист мешканців Ялти з різкими висловлюваннями проти будівництва греко-католицького храму на території Великої Ялти. По суті подібні акції стали не лише проявом нетерпимості стосовно парафіян УГКЦ, а й відвертим декларуванням небажання присутності українців у Криму.
До цього часу місцева громада УГКЦ, не маючи власного храму, змушена провадити Служби Божі в римо-католицькому костелі Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Відсутність власної релігійної споруди також призводить до того, що багато вірян греко-католицької церкви, які мешкають в Ялті, просто не знають не лише про місце перебування релігійної громади, а й взагалі про її існування, відвідуючи храми інших конфесій. Постання на території Південного узбережжя Криму нового греко-католицького храму надає надію на поліпшення подібного прикрого становища, проте через велику кількість ялтинських греко-католиків питання про будівництво храму в Ялті не втрачає актуальності. Боротьба й молитва у цьому наміренні все ще тривають.
Дістатись до храму Пресвятої Трійці можна від зупинки “Речовий ринок” у центрі Ялти маршрутним таксі № 34 до пансіонату “Прибережний”.
За давнім церковним звичаєм у дні Йорданських свят священики візитують своїх парафіян та благословляють помешкання Йорданською водою. Не залишаються без священичих відвідин також і громадські установи, підприємства, організації. Духовні пастирі стараються навідатися всюди, де тільки хочуть прийняти Боже благословення через окроплення свяченою водою.
20 січня 2011 р. Б., протопресвітер Кримський о. Ігор Гаврилів відвідав одну з військових частин МВС України м. Ялти, капеланом якої він є. Отець Ігор привітав військовослужбовців із святом, освятив воду та благословив освяченою водою всіх присутніх та всі приміщення військової частини. «Явився єси днесь вселенній …»- лунало підчас окроплення водичкою, і на обличчях військових з’являлися радісна усмішка та неприховане задоволення від спілкування із священиком.
ХРИСТОС ХРЕСТИВСЯ! В РІЧЦІ ЙОРДАНІ! З таким привітом отець попрощався з військовими. Будемо з нетерпінням чекати нової зустрічі!
6 січня, в навечір’я Різдва Господа нашого Ісуса Христа, протопресвітер Ігор Гаврилів відвідав одну з військових частин МВС України, що знаходиться на території м. Ялта.
Священник провів першу зустріч із командуванням частини у новому році та познаймився з новим особовим складом. Отець Ігор привітав військових зі святом Різдва Господнього, розповів про духовне значення цього свята для кожної людини, подарував солодкі гостинці.
До сьогодні такі зустрічі мали неофіційний характер, але цього року планується підписання угоди про співпрацю. Впевнені, що Господь благословить початок доброї справи у новому 2011 році.
5 січня 2010 р. Б. відбулася урочистість передачі Вифлеємського вогню миру в м. Севастополі в Українському культурному Центрі. Присутніми були представники релігійних конфесій УГКЦ та РКЦ, громадські організації та всі бажаючі принести у свої домівки промінчик Вифлеємського тепла. З цієї нагоди відбувся концерт, який для гостей підготувала севастопольська станиця НСОУ «Пласт».
Також із цієї нагоди 5 січня 2011 року в каплиці Успіння Пресвятої Богородиці (м. Севастополь) відбулася урочиста Свята літургія у співслужінні священників Кримського Деканату Української Греко-Католицької Церкви – протопресвітера отця декана Ігоря Гавриліва, пароха м. Євпаторія о. Богдана Костецького та пароха м. Севастополя о. Миколи Квича. Після літургії відбулася передача Вифлеємського вогню миру представникам від мирян з громад УГКЦ Кримського протопресвітеріату.
6 січня, у день навечірня Різдва Господнього, у всіх храмах Кримського Деканату Української Греко-Католицької Церкви будуть відправені богослужіння, після яких усі вірні зможуть взяти Вифлеємський вогонь миру – символ добра і злагоди, у свої домівки.
Цю прекрасну передріздвяну традицію – розповсюджувати Вифлеємський вогонь миру – започаткувала 1986 року австрійська телерадіокомпанія ORF з міста Лінц. Із самого початку акція планувалася з метою підтримки неповносправних дітей та усіх, хто потребує допомоги та уваги в передріздвяний час. І одразу ж цю благородну справу взяли в свої руки скаути.
Щороку представники ORF та австрійські скаути беруть Вогонь на місці народження Ісуса Христа у Вифлеємі, а далі транспортують його літаком до Австрії. Після урочистостей у Віденському Кафедральному соборі естафета передається до сусідніх країн. Саме із рук в руки, від одного скаутського осередку до іншого, Вифлеємський Вогонь долає безліч кордонів і потрапляє до всіх, хто чекає на світло тепла, миру, злагоди і сподівання, яке мандрує із заходу на схід, долаючи кордони і єднаючи християн у переддень Різдва Христового.
По Україні Вифлеємський Вогонь поширюють члени Пласту – Національної скаутської організації України. Цього року пластуни дванадцятий рік поспіль переберуть Вифлеємський Вогонь Миру від польських скаутів і передадуть його українській громаді, церквам, занесуть до дитячих притулків, лікарень, щоб ті, хто перебувають далеко від своїх родин, могли відчути тепло Вифлеємської зірки.
У скаутському поясненні – палаючий вогник символізує очікування в період посту, повну жертовність. Світло є символом тепла, миру та злагоди, а також душевного спокою, любові до людей і до світу. Рівночасно цей промінчик – це солідарність зі всіма, хто є далеко, солідарність з убогими, поєднання з Христом, котрий народився в убогості. Ще у XII столітті один учасник христових походів привіз це світло з Вифлеєму, як дар для своєї родини і близьких, як символ найбільшого Добра.
Ідея Вогню і його проста символіка сприйнялися українською громадою і впродовж останніх років для багатьох з нас Вогонь став доповненням під час святкування Різдва Христового. Тому Вогнем з Вифлеєму люди запалюють свічки на Святу Вечерю. Традиційно Вогонь зберігається в церкві до Йордану – до 19 січня. Потім його можна погасити. Люди можуть брати Вогонь на кожну Святу Вечерю.
У попередні роки, акцію передачі священного сяйва благословили Українська Греко-Католицька Церква, Українська Православна Церква Київського Патріархату, Українська Автокефальна Православна Церква та Римо-Католицька Церква в Україні.
Прес-служба Кримського деканату УГКЦ
Використано інформацію з сайту http://www.vohon.plast.org.ua
17 жовтня на парафії Української Греко-Католицької Церкви в м. Ялта свій десятилітній ювілей душпастирського служіння святкував парох громади протопресвітер о. Ігор Гаврилів. Вірні зібралися у цей день на Богослужіння в подяку за свого духовного отця та для молитви про Божу благодать для свого священика в подальшому його служінні Богу і людям.
Божественну Літургію разом з протопресвітером о. Ігорем відслужили також інші священики Кримського деканату УГКЦ, які прибули до ялтинської громади для привітання та спільної молитви за ювіляра, а також священик місцевої римсько-католицької громади о. Дмитро.
Під час богослужіння був освячений Золотий Хрест з прикрасами, яким отця Ігоря за заслуги перед Церквою нагородив Екзарх Одесько-Кримський Української Греко-Католицької Церкви Владика Кир Василь Івасюк.
Греко-Католицька громада м. Ялти більше 18 років намагається отримати земельну ділянку для будівництва храму. Всі ці роки богослужіння проходять в Ялтинському Римсько-Католицькому Храмі Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.
З 1994 року світом (а на даний час і Україною, зокрема по АР Крим) подорожують мощі святої Терези, повне ім’я якої – Тереза від Дитяти Ісуса та Пресвятого Лика (у світі – Тереза Мартен).
Народилася вона 1873 року у французькому містечку Алансон. У 15-річному віці збулась мрія Терези – вона прийняла чернечий постриг у монастирі ордену Кармелітів*. Прожила лише 25 років.
Свій шлях до Бога св. Тереза виклала у книзі “Історія однієї душі”, яка фактично стала світовим бестселером. Вселенський Архиєрей святий Пій Х, який канонізував Терезу в 1925 році, назвав її найбільшою сучасною святою. А у 1997 року Вселенський Архиєрей Іван Павло ІІ настільки високо оцінив Терезину “малу дорогу”, що оголосив св. Терезу від Дитяти Ісуса Пресвятого Лика Вчителем Вселенської Церкви. До неї цього титулу удостоїлись лише дві жінки – св. Тереза Авільська (†1582) та св. Катерина Сієнська (†1380).
14 травня 2010 р. Б. (в п’ятницю) протопресвітер Кримський Ігор Гаврилів, у співслужінні духовенства кримського деканату УГКЦ, відслужив Божественну св. Літургію у храмі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці м. Ялта. У Богослужінні приймали участь вірні греко-католицьких парафій Криму. Після Святої Літургії, під соборний спів величання перед саркофагом з мощами Святої, розпочалося служіння канону з акафістом. По закінченні акафіста всі бажаючі мали можливість прикластися до святих мощей та за посередництвом Святої просити та дякувати Богові за усі отримані від Нього ласки. Для вшанування Святої приходило багато людей, серед яких були віруючі інших конфесій, а це свідчить про те, що св. Тереза є загальнохристиянською шанованою Святою, тим світильником і взірцем віри, який кожен з нас повинен наслідувати.
* ( Кармеліти — чернечий орден; повна назва — орден Діви Марії гори Кармель. Заснований 1156 р. в Палестині групою відлюдників на чолі з Бертольдом із Калабрії (Італія). На г. Кармель біля джерела св. пророка Іллі вони побудували каплицю (часовню), а згодом переселилися до Західної Європи. 1247 р. від Вселенського Архиєрея Інокентія IV отримали статус «злидарюючого ордену». 1452 р. було створено жіночий орден босоногих кармеліток, а згодом — чоловічий орден босоногих кармелітів, який 1593 р. став самостійним. Орден Кармелітів дав світові визначних містиків: св. Іоанна від Хреста (†1591) і св. Терезу Авільську (†1582). У своїх творах вони описували шлях самовдосконалення до містичного єднання з Богом).
Протягом трьох днів з 6 по 8 травня 2010 р. Б. в м. Алупка проходили реколекції (духовні вправи) для священиків, які душпастирюють в Автономній республіці Крим та м. Севастополі, та їхніх родин На цих територіях священикам доводиться активно працювати, уділяючи душпастирську опіку всім, хто бажає віднайти Божу благодать.
За традицією священики Кримського деканату щомісяця зустрічаються почергово на різних парафіях, які входять до даного протопресвітерства. Цього разу це не були чергові збори, а реколекції, які проводив доктор канонічного права отець Роман Шафран з м. Львова.
Реколекції розпочалися в четвер з Молебню до Пресвятої Богородиці, який очолив Екзарх Одесько-Кримський єпископ Василь Івасюк. На місіях в Криму брали участь сестри монахині Чину Святого Василя Великого – Дарія та Захарія з м. Львова, які зосередили свою працю на катехизації дітей. У суботу напередодні дня Матері стараннями сестер діти вітали усіх присутніх матерів з їхнім Святом, а дарунками для них були молитва, пісні, вірші і, звичайно, квіти, зроблені самими дітьми.
8 травня в суботу по завершенні реколекцій відбулися також збори духовенства Кримського деканату, на яких розглядалися спільні труднощі та плани у подальшій душпастирській праці.
Наступна зустріч душпастирів Криму мала відбутись 22 травня у м. Ялта.
