31.08 – 04.09.2011 р. Б. | V сесія Патріаршого Собору УГКЦ [ОНОВЛЕНО]

Від 31 серпня до 4 вересня 2011 р. у місті Прудентополіс (Бразилія) проходить V сесія Патріаршого Собору. Згідно з чинним церковним законодавством, Собором є асамблея, яка збирається кожних п’ять років і на якій присутні увесь єпископат, представники від священиків, монахів, монахинь і мирян окремої Церкви. Вперше така асамблея Української Греко-Католицької Церкви відбувається поза межами України. Попередній Патріарший Собор УГКЦ був присвячений молоді у Церкві третього тисячоліття; цього ж разу темою зустрічі є богопосвячене життя, а її гаслом – слова євангелії від Святого Матея: „Ви – світло світу, Ви – сіль землі“ (Мт.5, 13-14). Метою V сесії Патріаршого Собору УГКЦ, згідно із словами блаженнішого Святослава Шевчука, є бажання поглянути та призадуматись над тим, яким є монаше життя в нашій Церкві, яким воно повинно бути та що сьогодні Церква очікує від богопосвячених осіб.
Вже кілька днів з різних куточків світу до бразилійського міста Прудентополіса, що є немовби маленькою Україною у Бразилії, з’їжджаються делегати, доповідачі та гості Собору.
Представники усіх єпархій та екзархатів УГКЦ на чолі зі своїми місцевими ієрархами, вищі настоятелі, делегати монаших спільнот, чернечих чинів та згромаджень і мирян, разом із вірними Прудентополіса, зокрема, дітьми, які навчаються у школах Отців Василіян та Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, 31 серпня о 16 год. місцевого часу зустріли Главу та Отця Української Греко-Католицької Церкви.
Зустріч блаженнішого Святослава відбулася перед парафіяльним храмом святого Йосафата, яким опікуються Отці Василіяни. Главу УГКЦ привітав представник місцевої парафіяльної спільноти та владика Володимир Ковбич, ЧСВВ, єпарх куритибський. Після чого усі увійшли до храму, щоб молитвою розпочати робочі засідання Собору, а далі процесійною ходою вирушили з храму Святого Йосафата до монастиря Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, де у колишній новіціятській каплиці відбулось офіційне відкриття V сесії Патріаршого Собору про богопосвячене життя.
Після молитви „Царю Небесний“, о. Тарсикій Залуцький ЧСВВ, Голова організаційного комітету Собору, привітав присутніх учасників та гостей Собору, після чого владика Богдан Дзюрах, ЧНІ, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, зачитав Декрет відкриття V сесії Патріаршого Собору. Далі до присутніх звернувся Глава нашої Церкви, блаженніший Святослав Шевчук (повний текст промови подано нижче). Подякувавши усім, хто прибув на Собор з різних куточків світу, Верховний Архиєпископ наголосив на тому, що ця асамблея є доброю нагодою обмінятися досвідом та поставити у центрі уваги усієї нашої Церкви покликання до богопосвяченого життя, а також подякувати усім тим отцям, монахам та монахиням, які впродовж століття невтомно трудилися для розбудови УГКЦ у Бразилії.
Далі зі словом привітання до присутніх звернувся владика Володимир Ковбич, ЧСВВ, єпарх куритибський, називаючи Собор „часом сприятливим, часом благодаті, часом спасіння“, а також чудовою нагодою для того, щоб краще пізнати бразилійський край та динаміку життя Української Греко-Католицької Церкви в ньому. Зі словами привітання звернувся також архиєпископ Куритиби Моасір Вітті. Були зачитані привітання Префекта Конґреґації Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя, архиєпископа Жоао Браз де Авіза, та Префекта Конґреґації для Східних Церков, кардинала Леонардо Сандрі.
На закінчення с. Йосафата Пасічна СНДМ, Секретар Секретаріату Собору, представила 122 зареєстрованих на цей день делегатів; також були обрані члени робочих комісій Патріаршого Собору.

Перший день робочих засідань V сесії Патріаршого Собору УГКЦ про богопосвячене життя у Церкві та для Церкви, що триває у Прудентополісі (Бразилія), розпочався спільною молитвою Утрені, яку відслужив о. Макарій Ленів ЧСВВ. Опісля о. Тарас Барщевський поділився роздумами над євангельським уривком про дві заповіді любові , що є найбільшими Божими заповідями. Для того щоб сповняти ці дві заповіді, наголосив о. Тарас, необхідно навчитися слухати, тобто не тільки чути і розуміти, але й виконувати те, що каже Господь. На його думку, саме із слухання народжується богопосвячене життя.
«Божий поклик» – тема першого дня робочих засідань Собору. У першій доповіді Преосв. Владика Венедикт Алексійчук, СУ, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії, розкрив тему: «Чому Господь кличе до богопосвяченого життя?» Архиєрей наголосив, що Божий поклик «завжди залишається таїнством», бо саме Бог вибирає і провадить людину, щоб та була Його іконою. А богопосвячені спільноти «є місцем, де Царство Боже актуалізується, і це є місце, де відбувається явління Бога».
У співдоповіді на тему «Традиційне чернече життя» ієромонах Леонід Тумовський, СУ, наголосив, що в Українській Греко-Католицькій Церкві, в силу добре знаних історичних обставин, відновлення традиційного монашого життя зосередилося в межах монастирів студійського уставу. Співдоповідач закликав спільноти богопосвяченого життя «правдиво оцінити своє духовне коріння у монашій традиції власної Церкви і всього християнського сходу, намагаючись, у властивий для них спосіб користати з цього важливого духовного спадку».
Диякон-василіянин Богдан Пятночко виголосив співдоповідь на тему «Монашество в історії і традиції УГКЦ». Він проаналізував післяунійний розвиток монашества нашої Церкви з його здобутками й недоліками та наголосив, що монашество було «одинокою силою, яка протистояла ліквідаційним процесам. У зв’язку з цим, перед монахами став цілий ряд завдань: зайняття провідних урядів, провід в освіті та організація душпастиртва. Виконуючи ці завдання, монахи ставили за пріоритет утвердження католицького духу на Русі. Василіяни, без сумніву почувалися відповідальними за існування і зростання Східної Католицької Церкви».
Післяобіднє засідання розпочала с. Наталія Мельник, СПР, доповіддю «Ідентичність богопосвячених осіб в УГКЦ». Вона підкреслила, що «глибоке єднання з Богом – наріжний камінь ідентичності богопосвячених осіб», пригадавши присутнім, що монах – це учень Христа, свідок Його присутності та людина свого часу. С. Наталія підсумувала, що церковні богослужіння є місцем виховання монашої ідентичності.
Далі присутні заслухали співдоповіді с. Дії Стасюк, ЧСВВ, о. Луіза Глинки, ЧМФ, п. Філомени Процик, КСІ, про різні чоловічі та жіночі монаші спільноти, чернечі чини та згромадження й спільноти богопосвячених мирян.
Кожній доповіді слідувало обговорення в групах, яким було запропоновано роздумати над чотирма запитаннями: Яка місія і завдання богопосвячених осіб в Церкві? Важливість історичних джерел Чину, Згромадження, Інституту для розвитку духовності та місії богопосвяченої спільноти? Як виражається ідентичність богопосвячених спільнот у сучасному вимірі життя Церкви? Як сьогодні жити харизмами богопосвячених спільнот у Церкві? На завершення пленарного засідання, голови робочих груп представили результати своїх напрацювань.
Перший робочий день V Сесії Патріаршого Собору УГКЦ завершився спільною молитвою у храмі св. Йосафата, при монастирі оо. Василіян. Після чого усі бажаючі мали змогу взяти участь у презентації катехизму нашої Церкви «Христос наша Пасха» у домі Інституту Катехиток Серця Ісусового. Слід пригадати, що 24 червня цього року новий Катехизм було представлено у Львові, 16 липня – у Мельбурні, Австралія, а 25 серпня – у Буенос Айресі, Аргентина.
На початку, зі словом привітання звернувся Преосвященний Володимир Ковбич ЧСВВ, єпарх Куритибської єпархії св. Івана Хрестителя, представивши членів Патріаршої Катехитичної Комісії, яка впродовж десятьох років працювала над створенням нового Катехизму УГКЦ. Владика повідомив, що єпархіяльна Катехитична Комісія, яку очолює о. Діонісій Горбуш ЧСВВ, працює над перекладом Катехизму на португальську мову.
Отець і Глава нашої Церкви, блаженніший Святослав, який від початку працював над творенням цього Катехизму, зазначив, що при його написанні найважливішими джерелами були твори святих Отців Церкви. Дана книга складається з трьох частин: “Віра Церкви”, “Молитва Церкви” та “Життя Церкви”. Під час презентації блаженніший представив третю частину Катехизму, координатором праці над якою він був.
Опісля до присутніх звернувся Преосвященний Владика Петро Стасюк, Голова Патріаршої Катехитичної Комісії, та наголосив, що в єпархіях слід створити структури, які б допомагали зрозуміти цей Катехизм. А о. Тарас Барщевський розповів, що над цією книгою працювало понад 200 осіб та поділився історією її творення і труднощами з цим пов’язаними.
На презентації була присутня с. Луїза Цюпа, СНДМ, яка походить з Бразилії, найактивніший учасник праці над новим Катехизмом УГКЦ, за що блаженніший Святослав назвав її “матір’ю” цього Катехизму.
На закінчення присутні мали можливість поставити запитання авторам нової книги та поділитись думками про кращий спосіб її вивчення.
Після презентації, досвідом катехитичної праці в Бразилії поділилася с. Євфрозинія Гурмус, СКСА, з міста Малет (Паранà), де було споруджено перший український храм у Бразилії на честь св. Архангела Михаїла. Вона висловила вдячність за створення нового Катехизму, який допоможе оновити та полегшити працю катехитів.
На презентацію прибули численні молоді катехити з довколишніх українських поселень (колоній), які висловили сподівання, що в короткому часі завершиться переклад Катехизму УГКЦ на португальську мову.

2 вересня 2011 р. делегати та гості V сесії Патріаршого Собору УГКЦ, що триває у місті Прудентополісі в Бразилії, роздумували над післанництвом богопосвячених осіб. Першу доповідь другого робочого дня Собору, про очікування Церкви від богопосвячених осіб у сучасному світі, підготовану блаженнішим Любомиром Гузаром, зачитав Верховний Архиєпископ УГКЦ, блаженніший Святослав Шевчук.
У своїй доповіді блаженніший Любомир зосередив увагу на двох запитаннях: що Церква очікує від богопосвячених осіб та хто є тими богопосвяченими особами в Церкві. Він проаналізував термін «богопосвячений», що в вужчому значенні стосується членів монастирів, чинів, згромаджень та інститутів богопосвячених мирян, а в своєму ширшому значенні він охоплює всіх дітей Церкви, життя яких, через Святу Тайну Хрищення, також стає життям посвяти.
«Для того щоб наша Церква могла жити, розвиватися та справді служити своєму народові, вона понад усе потребує осіб, які мають моральний авторитет. А такими в нашій церковній спільноті мають бути, власне, богопосвячені особи, як приклад та заохочення до справді християнського буття. Ми потребуємо побожних, мудрих, освічених, щедро обдарованих різними талантами, відважних, чеснотливих богопосвячених осіб, одне слово – ми потребуємо моральних авторитетів», – підкреслив блаженнішй Любомир, додавши, що «моральний авторитет – це не почесний титул, а результат дуже наполегливої, послідовної та сумлінної праці над собою».
Блаженніший Любомир Гузар також звернув увагу на питання зменшення кількості покликань. Він наголосив, що у деяких частинах нашої Церкви ця проблема є особливо гострою, бо «нам бракує живих прикладів богопосвяченого життя, які, неначе магніт, притягали б вірних до наших монастирів, чинів, згромаджень та інститутів». Наприкінці своєї доповіді він заохотив усіх богопосвячених осіб стати слугами Церкви, такими, яких вона потребує.
Пані Євгенія Осатчук, у своїй співдоповіді про очікування мирян від богопосвячених осіб, наголосила, що богопосвячені особи повинні бути «прикладом життя, людьми молитви, просвічені світлом Христової Євангелії», щоб могти заохочувати мирян до кращого життя.
До більш активної праці в сфері культури та освіти у своїй співдоповіді заохотив о. Борис Гудзяк, ректор УКУ, представивши вибрані дані про католицькі університети та роль монашества у їхньому творенні. А с. Лідія Савка, ЧСВВ, представила служіння богопосвячених осіб у шкільництві та його непростий сучасний стан.
Наприкінці першої половини дня відбулось обговорення висвітлених тем в робочих групах, яким було запропоновано роздумати над рядом запитань, які випливають з заслуханих доповідей.
В другій половині дня о. Маріо Маринюк, ЧСВВ, представив учасникам Собору досвід місійної праці богопосвячених осіб в Бразилії, наголошуючи на незамінній допомозі чернецтва східного обряду українським емігрантам у збереженні своєї релігійної, культурної та національної ідентичності. Він згадав про труднощі перших місіонерів на бразилійській землі, їхню відвагу та жертвенність, які випливали з любові до Бога та свого народу.
Першим співдоповідачем був Преосвященний Владика Даниїл Козлінський, аостольський адміністратор єпарїіх Покрова Пресв. Богородиці в Аргентині. Він у своєму слові вказав, що місія богопосвячених осіб – це йти на зустріч ближньому, працюючи для світу, щоб будувати Царство Боже через служіння, яке є знаком любові-милосердя. Наступна співдоповідь на тему «Соціальне служіння» була виголошена трьома співдоповідачами: п. Марією Магдалиною Лозою, с. Беатрисою Орібкою СКСА та с. Маврикією Гайович, СНДМ. Кожна з них представила різноманітний досвід соціального служіння УГКЦ в Бразилії.
Після доповідей робочі групи знову зібрались, щоб продискутувати запропоновані теми. Після чого, представники десятьох робочих груп представили собору свої думки та пропозиції стосовно ролі богопосвячених осіб в сферах культури та освіти, важливості досвіду місійної діяльності нашої Церкви та причин зменшення покликань до богопосвяченого стану.
Щоденна Божественна Літургія є центральним моментом соборових засідань. Вона видимо об’єднує довкола Євхаристійного Христа всіх учасників Патріаршого Собору, зібраних з різних континентів та держав.

3 вересня 2011 р. закінчилась праця V Сесії Патріаршого Собору УГКЦ, який проходив у бразилійському містечку Прудентопілісі. Темою третього робочого дня було «Виховання (формація) богопосвячених осіб».
Перший доповідач, о. Марко Морозович із США, наголосив на що джерелом літургійного та духовного виховання богоспосвячених осіб є церковне правило, бо саме через літургійну молитву ми глибше переживаємо особисту зустріч з Ісусом Христом. Відтак п. Павло Ногас, представник мирян від куритибської єпархії, у своїй співдоповіді проаналізував вплив середовища сім‘ї на виховання покликань до богопосвяченого стану. А про роль молодіжних організацій у плеканні покликань розповів Назар Дуда. Натомість про парафіяльні спільноти і їх вплив на плекання покликань до богопосвяченого життя розповіла с. Дженес Солюк, СНДМ.
Дообіднє засідання завершилось доповіддю блаженнішого Святослава Шевчука, який наголосив на ролі та місці інтелектуального виховання у житті богопосвячених осіб. Він вказав, що метою інтелектуального вишколу монашества є усвідомлення і щораз то глибше пізнання єдиного Бога в Трьох Особах. Блаженніший Святослав застановився також над питанням: «Який саме інтелектуальний вишкіл необхідний для монашої формації?» Він підкреслив, що «досвід монашого життя сходу показує, що саме чернечі спільноти були осередками освіти та культури, які довкола пошуку за божественною істиною гуртували як своїх власних співбратів та спів сестер, так і були відкритими для ширшого загалу». Глава нашої Церкви зазначив, що формація богопосвячених осіб має чотири основні виміри: людський, духовний, інтелектуальний та душпастирський. Інтелектуальна складова такого виховання повинна бути інтегрована з усіма іншими його вимірами. Це інтелектуальне виховання має мати душпастирський характер, тобто такий, що дає необхідні основи для успішного служіння богопосвяченої особи Церкві. Він наголосив, що основою програми такого вишколу богопосвячених осіб повинна стати східнохристиянська традиція нашої Церкви, вчення св. Отців, біблійні науки та літургічна спадщина Церков візантійської традиції.
Центральною подією того дня була Св. Літургія, яку очолив Високопреосвященніший Ігор Возняк, ЧНІ, архиєпископ Львівський. На літургій був присутній Блаженніший Святослав та Архиєпископ Лоренцо Балдіссері, папський нунцій в Бразилії. Як пізніше зазначив Глава нашої Церкви, вперше Патріарший Собор УГКЦ відвідав апостольський нунцій. Достойний гість звернувся до зібраних учасників Собору, після чого, блаженніший Святослав передав через апостольського нунція Святішому Отцеві Венедикту XVI лист учасників Собору та засвідчив єдність нашої помісної Церкви з Римським Архиєреєм.
Після обіду засідання продовжились доповіддю Високопреподобного о. Василія Ковбича, Протоархимандрита Василіянського Чину св. Йосафата на тему «Основна формація богопосвячених осіб». Опісля Преосвященний владика Діонісій Ляхович, ЧСВВ, апостольський візитатор для греко-католиків в Італії та Іспанії, розкрив тему постійної формації у богопосвяченому житті.
Після праці у групах учасники Собору прийняли резолюцію-звернення до синоду єпископі УГКЦ та звернулись листом до богопосвячених осіб нашої Церкви. А в заключному слові блаженніший Святослав подякував усім, хто приготовляв Собор та брав у ньому участь, і зазначив, що на Собор прибуло 32 єпископи, 24 єпархіальні священики, 28 мирян, 40 богопосвячених осіб та 50 гостей, що є виявом єдності Церкви, багатої різноманітними дарами.
Блаженніший Святослав високо оцінив працю монаших соборі попередніх років, плодом якої став заключний документ першої сесії собору монашества УГКЦ «Преображення у Господі» – «Ідентичність монашества в покликанні і служінні УГКЦ» з 2008 року. На завершення Глава нашої Церкви торжественно проголосив цей документ офіційним, тобто таким, що зобов’язує всіх членів УГКЦ та належить до її учительського уряду.

4 вересня 2011 р. відбулось урочисте закриття V сесії Патріаршого Собору УГКЦ, який від 31 серпня проходив у м. Прудентополісі в Бразилії. Блаженніший Святослав, Глава Української Греко-Католицької Церкви, очолив Божественну Літургію, на якій були присутні 32 єпископи нашої Церкви, численні священики, богопосвячені особи та велике число вірних з Прудентополіса й околиць.
Наприкінці Літургії, через прочитання декрету Глави УГКЦ, відбулось офіційне відкриття Синоду Єпископів. Після многолітствія блаженніший Святослав вручив подячні грамоти усім тим, хто доклав найбільше зусиль у підготовці та проведенні Патріаршого Собору.
В проповіді блаженніший Святослав наголосив на загальному покликанні усіх християн до святості та особливості покликання до богопосвяченого життя і заохотив молодих людей не боятися відповідати на Божий поклик.

Промова Блаженнішого Святослава на відкритті V сесії Патріаршого Собору у Прудентополісі, Бразилія, 31 серпня 2011 р. Б.

Високопреосвященні та преосвященні владики,
Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці,
Преподобні ченці та черниці,
Шановні делегати Собору та дорогі гості.
Слава Ісусу Христу!

Відкриваючи V Сесію Патріаршого Собору тут, у місті Прудентополісі (Бразилія), насамперед хочу всіх Вас щиро привітати та подякувати за те, що незважаючи на відстань та складності подорожей Ви потрудилися прибути на цю важливу подію нашого церковного буття.
1. Патріарший Собор Української Греко-Католицької Церкви є всецерковним тілом, яке об’єднує єпископат, духовенство, богопосвячених осіб та мирян всієї Церкви. Ця помісна Церква свого права, хоча і розпорошена по цілому світі, однак, живе як єдине ціле згідно свого патріаршого устрою та продовжує давню традицію соборування Київської Церкви.
Собор, який створює необхідний духовний простір для досвіду живого сопричастя представників УГКЦ від усіх єпархій з усього світу, відбуває свої сесійні зустрічі для того, щоб поставити в центрі уваги всієї Церкви ті чи інші завдання, які стосуються збереження її властивої природи та місії в різноманітних культурах сьогодення у різних країнах. Сесійні теми, які стосуються різних сторін життя Церкви, сприяють взаємному обміну ідей, досвіду та духовних дарів (пор. 1 Кор. 12: 4,28; Еф. 4,11). Таким чином Собором нас чинить саме Дух Святий, який є Духом церковного сопричастя та єдності. Беручи участь у Соборі ми насамперед хочемо почути Його голос, відкритися на Його діяння. Делегати Собору є голосом тих спільнот, які вповноважили їх на це завдання. Якщо добре будемо працювати в часі соборових засідань, слухати Голосу Божого та відповідально ставитися до своєї місії, то насамперед зможемо самі обновитися силою Того, Хто оновлює лице землі, а відтак оживити нашу Церкву у сповненні нею своєї місій.
Внаслідок такого соборування, просвічена силою та діянням Святого Духа, Церква зростає у самоусвідомленні свого власного післанництва, як також відкривається і до співпраці з іншими Церквами, як всередині, так і з-поза католицького сопричастя, через діалог міжцерковний і внутрішньо-церковний. Собор розглядає різні ділянки церковного служіння у світі, шукає найбільш ефективні способи проповідування Слова Божого сучасній людині та впровадження її у сопричастя життя Пресвятої Тройці. Таким соборовим діяння УГКЦ оживляється як істинне Тіло Христа Спасителя (пор. 1Кор, 12:27) та продовжує Таїнство Воплочення у лоні людства нового тисячоліття.
Патріярший Собор є важливим способом існування Патріаршої Церкви. Розвиваючись як Тіло Христове силою і діянням Святого Духа наша Церква зростає у своїй Патріяршій гідності – що має бути вінцем її зрілості як Східної Помісної Церкви. Таким чином збираючись на такі Собори ми будуємо Патріярхат нашої Церкви, вчимося всі разом брати відповідальність за нього та жити ним вже сьогодні.
2. Темою цієї сесії нашого Патріяршого Собору є покликання до богопосвяченого життя. Це покликання є безцінним Божим даром для всієї Церкви. Над його ідентичністю та викликами, які стоять перед богопосвяченими особами у сучасному світі, вже багато років застановлялися наші ченці і черниці на своїх конференціях та Соборах. Виносячи цю тему на розгляд Патріяршого Собору, ми хочемо поставити це покликання у центрі уваги цілої нашої Церкви, оскільки воно за свої змістом є закликом Божим до досконалого християнського життя. На переконання святого Василія Великого бути монахом означає бути досконалим християнином. Христова Церква ніколи не може перестати закликати і допомагати своїм вірним бути досконалими християнами, відповідаючи на Христовий наказ: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мат.5,48).
Ця сесія Собору є особливою нагодою для всіх нас висловити свою пошану, увагу та вдячність нашим монахам та монахиням, ченцям і черницям та богопосвяченим мирянам за їхнє служіння у нашій Церкві. Преподобні отці, брати і сестри! В цих днях ви маєте унікальну нагоду сказати вагоме слово про себе всій нашій Церкві, про те ким Ви є і як живете, поділитися Вашими думками, переживаннями потребами та прагненнями. Бо ми всі хочемо Вас краще пізнати, розуміти та підтримати. Монашество було, є і буде надзвичайною силою Христової Церкви і ми всі хочемо щоби ця сила зайняла своє відповідне місце у її лоні та сповнила своє завдання відповідно до Богом даного Вам покликання.
Для решти делегатів Собору: владик, священиків та мирян, ця сесія є важливим моментом для того, щоби висловити ваші сподівання та поставити необхідні завдання перед богопосвяченими особами, допомогти їм побачити себе наче «зі сторони» та щоразу ефективніше інтегрувати себе в місію і завдання всієї Церкви. Всі ми разом повинні шукати Божої волі щодо цього покликання, збагнути що всі ми як Церква є співвідповідальні за те, щоби цей дар особливої посвяти Богові могти сприйняти, його плекати та відкрити для служіння всій церковній спільноті.
3. Вважаю, що особливою нагодою і Божим благословенням для того, щоби наш Собор сповнив те завдання, яке перед ним ставить Церква, є той факт що ми зібрані тут, у Бразилії у місті Прудентополісі. Саме на прикладі цієї нашої єпархії ми може побачити, як Дух Святий при помочі жертвенної місійної праці богопосвячених осіб, розвинув тут нашу Церкву. Саме на цій родючій землі, обновилися традиційні форми богопосвяченого життя та зародилися нові, відповідно до потреб та обставин проповідування Слова Божого. Цей український скарб у Бразилії ще є досить маловідомим і відкриття його потенціалу може послужити нам сьогодні для кращого розуміння ролі і завдання, а навіть – пошуку нових форм богопосвяченого життя у Церкві і для Церкви. При цій нагоді хочу щиро привітати та висловити своє признання Сестрам Служебницям Пречистої Діви Марії, які цього року святкують столітній ювілей своєї невтомної та жертвенної праці у цій країні. Разом з тим, висловлюю признання і вдячність отцям і сестрам різних спільнот богопосвяченого життя, які збудували нашу Церкву в Латинській Америці та й до сьогодні є її опорою та запорукою її майбуття.
Всім учасникам та гостям цієї Сесії Патріяршого Собору бажаю глибокої молитви, здатності слухати Божого Голосу та голосу свого співбрата чи співсестри. Бажаю успішної праці, переживання присутності Святого Духа, Його миру та радості. «Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам» (Одкр.2,7).
+ Святослав

Резолюції V-ої сесії Патріаршого Собору УГКЦ на тему
„Богопосвячене життя”
Прудентополіс, Бразилія 31 серпня – 4 вересня 2011 р. Б.

Ми, делегати V-oї сесії Патріаршого Собору УГКЦ на тему „Богопосвячене життя” зібралися, щоб обговорити стан богопосвяченого життя у нашій Церкві та випрацювати певні напрямні щодо перспектив його розвитку.
У сесії Собору взяли участь делегати – єпископи, священики, богопосвячені особи та миряни – з України, Бразилії, Аргентини, Центральної та Західної Європи, США, Канади, Австралії та Парагваю та Казахстану.
На пленарних засіданнях і під час роботи в групах учасники Собору визнали богопосвячене життя у всій різноманітності його форм як безцінний дар Божий для нашої Церкви, який ми повинні шанувати та дбайливо плекати. На основі цього, відповідно до статуту Собору, пропонуємо:

А. Роздумуючи над ідентичністю богопосвяченого життя:

1. На всіх рівнях Церковного життя дбати про глибше усвідомлення суті покликання, завдання та ролі богопосвячених осіб у житті Церкви і народу, постійно переосмислювати суть такої посвяти, оновлювати духовне життя богопосвячених спільнот та плекати дальший розвиток богопосвяченого життя в УГКЦ. Просити Синод Єпископів УГКЦ випрацювати стратегію розвитку богопосвяченого життя УГКЦю
2. Для глибшого розуміння богопосвяченого життя та плекання пошани до нього розробити програму його кращого пізнання серед мирян (особливо молоді), семінаристів, священиків та катехитів.
3. Постійно пригадувати богопосвяченим особам, що їхнє покликання є особливим даром Божим та запросити їх до глибшого переосмислення власного життя з метою перетворення їх спільнот у вогнища правдивого християнського життя.
4. Стверджуємо, що богопосвячені особи мають моральний авторитет у Церкві, який базується на багатій спадщині їх попередників, тож нехай його цінують, бережуть та будуть у змозі примножити і передати майбутнім поколінням, пам’ятаючи про ту велику відповідальність, яку вони несуть за дар свого покликання.
5. Визнати, що наріжним каменем богопосвяченого життя є змагання до святості, яке звершується через покаяння та єднання з Богом, внутрішнє преображення, глибоке молитовне життя, аскезу та невтомну безперервну працю над собою. Тому заохочуємо спільноти богопосвяченого життя:
- плекати молитовне життя, яке випливає із постійного пошуку Бога та поєднує особисту і спільнотну молитву. В особливий спосіб заохочуємо осмислювати та відкривати красу і багатство літургійної спадщини нашої Церкви, її берегти та розвивати, черпаючи у ній поживу для щоденного життя, переживаючи її як зустріч з Богом.
- поглиблювати радикальне життя євангельськими радами: послухом, убожеством та чистотою.
- повертатися до духовних джерел богопосвяченого життя: глибокого євангельського життя, живої традиції Церкви та власної спільноти, духу засновників, зокрема їх довір’я до Бога, самовідданості, мужності, покори, посвяти та жертовності, в той же час вміти відчитувати знаки часу та давати відповідь на потреби та виклики світу.

Б. Роздумуючи над післанництвом богопосвячених осіб:

1. Головним завданням богопосвячених осіб є необхідність постійного свідчення сили віри та Божої присутності у світі. Для цього богопосвяченим особам необхідно мати мужність бути собою у всіх обставинах життя, постійно зрікатися принад цього світу, вказувати своїм життям, поставою, словом, поведінкою на сутність християнського життя, щоб монастирі і надалі були осередками духовної культури, а їх спільноти – прикладом братньої любові.
2. Визнаючи велетенський внесок богопосвячених осіб у різних ділянках апостольського служіння впродовж усієї історії нашої Церкви як в Україні, так і на поселеннях, пригадувати, що це служіння не є суттю, а лише виявом їх покликання і не повинно перешкоджати духовному розвитку богопосвяченої особи. Богопосвячені спільноти повинні мати відвагу відмовитися від певних видів апостоляту чи обійняти його нові форми.
3. Спонукати спільноти до розпізнання та розвитку талантів окремих богопосвячених осіб з відчутттям потреб місцевої Церкви, та заохочувати Церкву як структуру на чолі з місцевим ієрархом підтримувати ці зусилля враховуючи необхідність їх кординування на регіональному та всецерковному рівнях.
4. Усвідомлюючи зміни, що відбуваються у сучасному світі, такі як занедбання християнських цінностей, поширення безбожного світогляду, занедбання моралі, втрату родинних цінностей, заохочувати богопосвячених осіб до віднайдення нових форм свідчення, здатних проникати у серце сучасної людини, покладаючись у цьому з одного боку, на досвід великих подвижників місійного служіння минулого, а з іншого – на новітні напрацювання співбратів та співсестер сучасних богопосвячених спільнот. Богопосвяченим спільнотам плекати у своїх членах місійного духа, тобто прагнення і відчуття обов’язку проповідувати Євангеліє.

В. Роздумуючи над плеканням покликаннь до богопосвяченого життя
1. Визнаючи те, що покликання є тайною взаємин Бога і людини, Церква покликана скеровувати свої зусилля не тільки на те, щоб заохочувати молодих людей позитивно відгукнутися на поклик Божий, але і допомогти богопосвяченій особі глибоко і всесторонньо зростати у ньому. Спільноти богопосвяченого життя покликані дбати про належне виховання своїх членів, яке повинно обіймати особу у всіх вимірах її життя: загальнолюдському, духовному, інтелектуальному та пасторальному.
2. Враховуючи важливість християнського родинного виховання для розвитку нових покликань до богопосвяченого життя, Церква повинна плекати душпастирство подружжя та родини, душпастирство дітей та молоді.
3. Священики, богопосвячені особи та катехити хай не бояться пропонувати молодим людям шлях богопосвяченого життя, заохочувати до нього та підтримувати молоду людину у її виборі, вказувати на велику благодать вибору богопосвяченого життя, одночасно наголошуючи на усвідомленні великої відповідальності перед Богом за свій вибір.
4. Богопосвячені особи хай дбають про автентичність їхнього життя, памятаючи про те, що поверховість життя, брак молитви, надмір активності не дають можливості показати молодим людям красу богопосвяченого життя, а то й можуть стати згіршенням для молодої людини.
5. Заохочувати мирян співпрацювати з богопосвяченими особами, бути для них підпорою, брати участь у плеканні покликань до богопосвяченого життя та молитися за нові покликання. В особливий спосіб звертатися до батьків, щоб вони не боялися віддавати своїх дітей на служіння Богу та до молоді, щоб вона мала мужність прийняти Божий поклик.
6. Заносити безустанні молитви до Господа за дар покликань до богопосвяченого життя.

Пам’ятаючи про результати попередніх сесій Собору УГКЦ щиро просимо Синод Єпископів створити постійно діючий Секретаріат Собору, який займатиметься приготуванням наступних Сесій Собору УГКЦ та дбатиме про виконання рішень кожної сесії Собору.

Від імені делегатів V –ої сесії Патріаршого Собору УГКЦ на тему „Богопосвячене життя”

о. Тарсикій Залуцький, ЧСВВ
Секретар V –ої сесії Патріаршого Собору УГКЦ
на тему „Богопосвячене життя”

Джерело – Секретаріат V сесії Патріаршого Собору УГКЦ

Звіти з аудіозаписами на Радіо Ватикану:

http://www.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=518148

http://www.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=518196